«ВАРВАРИ»
17-го грудня — день Варвари Великомучениці. Народна легенда, записана на Вінниччині, каже, що свята Варвара Великомучениця була така мудра на вишивання, що вишила ризи самому Ісусові Христові «Це ж вона нас вишивати навчила!»
1)
В день Великомучениці Варвари гріх прати, білити і глину місити. «Можна тільки вишивати та нитки сукати...» Беручись до вишивання, колись дівчата хрестились і шептали: «Свята Варвара золотими нитками Ісусові ризи шила і нас навчила».
«Варвари» — день повороту на весну. Приповідка каже, що «Варвара ночі урвала, а дня приточила».
На другий день — преподобного Сави, а на третій — Миколая. На Україні в цей час звичайно випадають великі сніги, починаються «справжні» морози, замерзають ріки. З цього приводу в народніх приповідках говориться: «Варвара снігом постелить, Сава загладить хуртовиною, а Микола морозом придавить!» «Варвара мосте, Сава гостре, а Миколай гвозде!» «Варвара заварить, а Микола поставить кола!»
Всі ці три дні наші селяни колись варили кутю та узвар— «щоб хліб родив та садовина рясніла!»
2) Записано в селі Вороновичі від Марфи Г-нь.— О. В.
«МИКОЛАЯ»
Це — веселе народне свято. Колись господарі варили пиво, скликали гостей: пили, гуляли, веселилися. А по обіді, напідпитку запрягали найкращі коні в «козирки» і з піснями та веселими вигуками їздили навколо села — «бо ж треба знати, чи слизький сніг цього року випав!»
Варити пиво на «Миколи» — звичай дуже старий. В одній колядці це пивоварення представляється як один з тих сакральних звичаїв, якими «держиться світ»:
«Чому так нема, як було давно,
Як було давно, а з первовіку:
Святим Миколам пива не варять...»Далі в колядці говориться, що все лихо, яке є тепер поміж людьми, постало тому, що «Святим Миколам пива не варять...» Мабуть з «пивом» на цей день в'язалися колись і музики. В одному народньому голосінні з Буковини дочка, звертаючись до померлої матері, каже:
Мамко моя, голубко моя,
Коли ж вас ся надіяти,
Чи на Різдво з колядками,
Чи на Великдень з писанками,
Чи на Николая з скрипниками? 1) Хто перший прийде ранком до хати, той буде першим «полазником». На Поділлі «полазами» вважаються чотири дні в році: Введіння, Миколая, Анни і Різдво або Новий Рік — четвертий і останній «полаз».
«Зле, якщо в ті дні хто інший — не господар — перейде через подвір'я першим. Кожний господар встає в цей день раніше, ніж звичайно, та йде дати худобі їсти. Прийшовши До хліва, поздоровляє німину словами: "Дай, Боже, добрий День, щобись худібонька здорова була та й я з тобою ще й з своєю жоною!"»
2)
1) М. Грушевський. «Історія укр. літ.», ч. І, Київ-Львів, 1923. Стор. 124.
2) Записано в с. Яришево на Поділлі—О.В.
В народніх легендах та переказах святий Миколай боронить людей перед стихійним лихом, а найбільше — на воді Всі одеські рибалки в своїх куренях мали образ святого Миколая. Виходячи в море на промисел, рибалки брали з собою образ святого чудотворця.
На Харківщині записана така легенда про святого Миколая: «Святий Микола-Чудотворець на небі не сидить, а тут, на землі, людям помагає. Не те, що Касян — за панича убрався і до Бога пішов жалітися на людей: «Вони,— каже,— Миколу шанують, почитають, на його ім'я церкви будують, а мене й не згадують!»
Бог вислухав Касяна
1) та й каже до янголів: «Покличте мені святого Миколу. Скажіть, щоб зараз прийшов!»
— Нема його на небі!—кажуть янголи.
— А де ж він?
— Пішов на Чорне море людей рятувати!
— Почекай,— каже Бог до Касяйа,— Микола прийде, тоді поговоримо!
За якийсь час Бог знову посилає янголів за святим Миколою.
— Нема його,— кажуть янголи,— на землі людей від пожежі рятує!
Втретє посилає Бог янголів за святим Миколою.
— Нема його,— кажуть янголи,— він кайдани розбиває, козаків з турецької неволі визволяє!
Аж за четвертим разом з'явився святий Микола перед Богом: в старій свиті, мотузком підперезаний, чоботи в болоті і руки в грязі.
— Де ти був? — спитав Бог, а святий Микола Йому відповідає:
— Помагав мужикові воза з багна витягнути!
— Ось бач,— каже Бог до Касяна,— за що його люди шанують? Він на небі не сидить, на землі діло робить, а ти паном одягнувся і тут, на небі, кутки обтираєш. Іди геть від мене!.. Будуть тебе люди боятись, але не будуть шанувати».
2)
1) Див. ч. II «Весна».
2) Записано від Тимоша С. з Охтирки на Харківщині.— О. В.
З інших народніх оповідань виходить, що святий Миколай-Чудотворець опікується не тільки людьми, а й диким звіром.
«Один чоловік їхав лісом, і захопила його ніч. Мусів ночувати. Випріг він воли, дав сіна. Коли дивиться: недалечко від нього на пустирі звіряче збіговисько. Злякався чоловік, ще б пак! Вовки, лисиці, зайці, ведмеді... таке назбігалося — страх глянути! Сидить заєць поруч з вовком і не боїться його. "Що за дивовижа",— думає собі чоловік. А коли йому вже від серця відлягло, він пильніше придивився і побачив: сидить поміж тією звіриною святий Микола — старий сивий чоловік. Сидить і щось тим звірам розказує, а вони слухають, розвісивши вуха».
1)
В Галичині є така леґенда: «Опівночі надходить св. Николай з сивою бородою, і як свиснув, то всі звірі ся злетіли. Він собі сів на престолі і так каже до медведя: "Ти маєш завтра з'їсти Панькового вола; ти, лисе, маєш у Доцьки всі кури поїсти; ти, дику, маєш знищити побережнику кукурудзу". І так дальше, кожному звіреві назначив, що має в'їсти. Вкінці звернувся до вовка і каже: "А ти маєш нині досвіта з'їсти Процевого лисого коня, він пасе ся на сіножаті під лісом".»
А той Проць, як говориться далі в леґенді, чув наказ св. Николая вовкові, але задумав обдурити вовка, а тим самим і св. о. Николая. Він замастив болотом коневі лисину. На другу ніч збіглися звірі до св. Николая і «здають перед ним справу, що хто весь день робив. Говорив мед- відь, лис, дик і аж підходить вовк: "Я не з'їв лисого коня,— каже вовк,— бо там його не було".— "То з'їж самого Проця,— каже св. Николай,— бо він тебе обдурив!" Як се наш Проць учув, аж мало не злетів з дерева...»
2) В Галичині св. Микола роздає дітям подарунки.
1) Записано в м. Умань від Михайла К-ць.— О. В.
2) В. Гнатюк: «Галицько-руські народні леґенди», том 1, стор. 165.